Чому треба подивитися концерт-фільм TALKING HEADS “STOP MAKING SENSE”?

Чому треба перестати шукати сенс? Чому фільм? Чому велетенський костюм? Звідки всі ці чудернацькі рухи? Що ще затіяв гурт?

Такі запитання є теґлайнами до концерту-фільму “Stop Making Sense” американського гурту Talking Heads, що вийшов у 1984 році. Окрім того, що можна отримати на них відповіді, які так і кортить дізнатися, є щонайменше ще два аргументи, через які варто подивитися цей лайв.

Перший: режисером концерту став Джонатан Деммі, який в майбутньому став культовим завдяки «Мовчанню ягнят». Другий аргумент: “Stop Making Sense” – перший концертний фільм знятий повністю за допомогою техніки цифрового запису. Тож, спитавши себе, чи варто сьогодні витратити 88 хвилин свого життя на перегляд концерту, ви отримаєте очевидну відповідь.
Заголовні титри концерту схожі на титри у фільмі «Доктор Стрейнджлав» Стенлі Кубрика. Тоді у світлому костюмі та білих кедах вокаліст Девід Бірн іде по порожній сцені з касетним магнітофоном та акустичною гітарою. Він ставить магнітофон на підлогу і звертається до глядача: «Привіт! Я маю касету, яку хочу ввімкнути». Шоу починається піснею “Psycho Killer”.

Вже до третьої пісні на сцені з‘являються інші музиканти й перед глядачами розгортається ціле театрально-карнавальне дійство, мінімалістична постановка світла та тіней з такими знаковими номерами, як танець Девіда Бірна з торшером (“This Must Be The Place”) та танець змії (“Life During Wartime”). Між тим не обійшлося й без шаманських пританцьовок містера Бірна, як у кліпі на “Once In A Lifetime”. А вишенькою на торті стає гігантський діловий костюм-коробка, в якому лідер гурту виходить на сцену під час композиції “Girlfriend Is Better”. Із заключною композицією концерту камера повертається до залу й ми не бачимо жодного глядача, який би залишився на своєму місці й не пустився берега. Ну і, звісно, чого тільки варті фінальні репліки Девіда Бірна після першого сету, які вже стали класикою: «Дякую! Чи є у когось якісь питання?»

1984 року “Stop Making Sense” отримав нагороду від Національного товариства кінокритиків у номінації «Найкращий документальний фільм» і по праву вважається одним з найкращих зразків музичного жанру.
Переглянувши цей концерт, можна відчути величезну енергію живого шоу і в буквальному сенсі – фізичну присутність Девіда Бірна. Він бігає по сцені, казиться, ритмічно махає головою, немов після шокотерапії. У цей момент здається, що з нього виплескує музика. Звісно, можна окремо згадати, що 1983 року Talking Heads перебувають у зеніті своєї слави, голос Бірна звучить як ніколи потужно, Уеймут і Франц з ентузіазмом підтверджують своє звання однієї з найбільш злагоджених ритм-секцій в історії рок-музики, а запрошені музиканти додають фанкової життєрадісності, і взагалі, всі разом вони випромінюють неймовірний заряд абсурдного оптимізму.
Тож нехай ці факти стануть вашою додатковою мотивацією переглянути й насолодитися “Stop Making Sense”, концертом легенд 80-х – Talking Heads.

Автор: Іван Гнатів

А ось і Девід Бірн у знаменитому костюмі-коробці:

Дивитися трейлер